Перспективи українських реформ

Гарний розбір кризи коаліційного уряду ресурсом VoxUkraine надрукувала Ліга,
я спонтанно і уривками писав про те ж в циклі нотаток останніх днів.

По-перше, криза коаліційного уряду - це звичайна рутинна подія західних демократій,
засіб адаптації управління в соціумі, тобто це норма.
Уряд, що був сформований патріотичною коаліцією під тиском военної інтервенції Росії,
свої задачи вирішив, країну зберіг, спонсорів привернув, реформи почав,
але сітуація змінилася, тому треба переписати цілі, цінності та кадровий склад коаліції.

По-друге, криза коаліційного уряду допомагає розгледіти фундаментальні дисбаланси в соціумі,
і ось що пише колектив VoxUkraine,
цитата російською:

Заложенный в Конституции конфликт между премьер-министром и президентом,
низкое качество "старых" политических элит,
отсутствие основанных на идеологии партий и
несовершенное избирательное законодательство
- все эти факторы угрожают долговременному успеху реформ в Украине.
[кінець цитати]

Колектив авторів VoxUkraine чомусь ігнорує найбільш значний дисбаланс українського соціуму -
співвідношення соціальних груп
     лібералів (про-європейські "активісти") і
     консерваторів (про-радянські "пассівісти")
становить орієнтовно 1 до 2, на одного ліберала доводиться два консерватора.
За моїми суб'єктивними оцінками саме таке співвідношення лібералів і консерваторів
в суспільстві виявили регіональні вибори 2015 року.

Як в країні з консервативною більшістю "пост-радянського світогляду та цінностей"
проводити ліберальні реформи?

Я бачу 3 варіанти відповідей:
1. Коаліція консервативного реваншу
2. Військова хунта реформ
3. Права національно-ліберальна коаліція

Коаліція консервативного реваншу
Влада консерваторів буде адекватна консервативній більшості соціуму,
істотні реформи для консерваторів не потрібні,
реформи будуть проводиться як угода з зовнішніми спонсорами,
Ви нам фінанси та підтримку, ми вам - реформи.
Всі умови для такого сценарію вже є, створити консервативну коаліцію можна за кілька тижнів.

Військова хунта реформ
Авторитарна влада може стати балансом між активністю лібералів і інерцією консерваторів.
Український Піночет або Лі Куан Ю цілком реальний,
необхідна лише опора на силові відомства і адекватна програма,
яка влаштувала б як ліберальну частину суспільства, так і консервативну.
Центральне місце в цій програмі повинна займати ідея "ув'язнити 3-х друзів",
тобто силове придушення тих олігархів, які відмовляться підтримати програму реформ фінансово і політично.
Всі умови для такого сценарію можуть бути створені протягом кварталу - двох,
умовний кандидат на українського Лі Куан Ю - Турчинов.

Права коаліція націоналістів і лібералів
Влада лібералів можлива тільки при сильному зовнішньому шоці,
наприклад при військовій інтервенції Росії,
або при масштабній тривалій терористичній атаці на органи влади в кількох містах чи в столиці,
коли суспільству знадобиться єдність заради безпеки.
Право-ліберальний уряд здатен на патріотичну самопожертву, але
сумнів викликає здатність національно-ліберального уряду реалізувати
заявлені ідеї і реформи послідовно і розумно.
Право-ліберальний уряд буде балансувати на межі анархії та розвитку,
це сценарій для умовної "коаліції Саакашвілі", він, на мою думку, має небагато шансів.

Баланс ліберальної та консервативної часток соціуму
Ці три сценарії розвитку подій цілком адекватні і дієві, справжня Realpolitik України.
Але є ще багато інших компромісних варіантів,
які короткостроково можуть стабілізувати кризу Парламенту та Уряду,
але не вирішать фундаментальні проблеми українського суспільства,
не запропонують шлях встановлення балансу між ліберальною та консервативною частками соціуму.

Україні потрібні реформи для власного розвитку і добробуту,
тому потрібна згода між соціальними групами, хто і як буде проводити необхідні реформи.
Консерватори та ліберали України мають поділити відповідальність за майбутнє країни.

...

Стиглиц: необходим контроль за движением капитала в странах ЕМ

Профессор Стиглиц обратил внимание на кризис развивающихся стран (стран EM),
о котором я писал недавно.
Стиглиц считает, что мягкость нынешнего кризиса обеспечена
накопленными валютными резервами стран ЕМ,
но резервов недостаточно.
Может начаться жесткая фаза кризиса ЕМ,
поэтому надо заранее усиливать методы регулирования,
например вводить частичный или полный контроль за движением капитала в развивающихся странах.

Несколько цитат из статьи Стиглица и Рашида
"Как остановить отток капитала из развивающихся стран":

[Притоки и оттоки капитала - это не только возможности, но и риски]
       В период 2009-2014 годов развивающиеся страны совокупно получили чистый приток капитала в размере $2,2 трлн. Частично это было вызвано политикой количественного смягчения в развитых странах, где процентные ставки опустились почти до нуля.
      Однако сейчас направление движения капитала разворачивается в обратную сторону. Впервые с 2006 года наблюдается негативный результат: чистый отток капитала из развивающихся стран в 2015 году превысил $600 млрд. Это более четверти всей суммы притока капитала, полученного в течение шести предыдущих лет. В основном капитал уходит по банковским каналам: в 2015 году международные банки сократили свои валовые кредитные позиции в развивающихся странах более чем на $800 млрд.

[Валютные резервы стран ЕМ не являются абсолютным решением]
       Большими объемами резервов можно частично объяснить, почему гигантский отток капитала до сих пор не вызвал полноценного финансового кризиса в развивающихся странах. Однако не всем странам так повезло, не у всех есть столь большие арсеналы. В очередной раз адепты свободного движения краткосрочных капиталов, оказывающих столь дестабилизирующий эффект, оказались не правы.

[Регулирование как борьба за выживание для стран ЕМ]
       Правительства многих развивающихся стран так и не выучили уроки предыдущих кризисов, которые должны были подтолкнуть их к введению такого регулирования и таких налогов, которые ограничивают и делают невыгодным принятие валютных рисков. Теперь властям этих стран необходимы быстрые действия, чтобы избежать возникновения ответственности по таким рискам.
        Правительствам развивающихся стран следует также поощрять конвертацию таких долгов в облигации, привязанные к ВВП, или в другие виды индексированных облигаций.
        Развивающимся странам следует не поддаваться искушению поднять процентные ставки ради прекращения оттока капитала. Как показывает история, повышение процентных ставок не очень помогает в таких случаях. Более того, поскольку эта мера вредна для роста экономики (сокращая ещё больше способность страны обслуживать внешний долг), повышение процентных ставок может оказаться контрпродуктивным.
        Следуя успешному малайзийскому примеру 1997 года, развивающиеся страны могли бы также временно приостановить любые операции по выводу капиталов для стабилизации движения капитала, а также обменного курса. Для многих развивающихся стран это, возможно, единственный инструмент, позволяющий избежать катастрофического финансового кризиса.


...